Батьки боялись, що “футбол – це не для дівчат”, – інтервʼю з тренером Володимиром Панченком

Останні роки принесли величезний розвиток у сфері жіночого футболу в Україні, але чи вдалося нам вже повністю використати його потенціал? Які важливі зміни відбулися у формуванні жіночих футбольних команд? 

Відповіді на ці питання та інші цікаві аспекти у напрямку жіночого футболу та футзалу в Україні для United by Sport розповів Володимир Панченко – голова Ради СЗГО футбольного клубу “Олімп”, тренер вищої категорії з футзалу КДЮСШ міста Славутич Також він розповів про проблеми та виклики, з якими зіштовхується цей напрям, а також про те, як жіночий футбол зароджувався та виростав.

Славутич став першим містом в Україні, яке почало роботу над розвитком безбар’єрного та інклюзивного середовища, особливо це стосується розвитку жіночого футболу та футзалу. Розкажіть про жіночий футбольний клуб «Олімп» у місті Славутичі та про першу жіночу групу у межах програми «Спортивний наставник» 

У нас є футбольний клуб та КДЮСШ, де займаються дівчата, а при футбольному клубі була створена додаткова група, до якої входили дівчата різного віку з сімей у складних життєвих обставинах. Багатодітні, діти військових, малозабезпечені.

Ви займаєтесь розвитком жіночого футболу вже 20 років – це дуже великий відрізок часу. Цей напрямок почав розвиватись, коли жіночий футбол був не настільки поширений і популярний в Україні. Які були основні виклики під час його створення? 

Сам клуб вже існує 20 років, він був створений у 2004 році. Я тоді був молодим спеціалістом, прийшов після Чернігівського університету. Коли я працював вчителем фізичної культури, то класів на той момент було дуже багато. Школи в нашому місті навчалися у дві зміни. І залучених у футбол хлопців було багато, а дівчата на той час на уроках фізичної культур грали в різні ігри, окрім футболу. І чесно кажучи, то я тоді навіть не знав, що є жіночий футбол, що він розвивається. 

Такої інформації про жіночий футбол в принципі не було, адже по телебаченню трансляцій ігор жіночого футболу не було, інтернет тільки почав з'являтися. Але дівчатам було цікаво, хлопці грали на уроках, а дівчата ні. Коли їх почали залучати, їм стало цікаво. А потім наш вже покійний директор Янковський запропонував зробити футбольну секцію для дівчат.

Мене підтримали, зробили секцію, вона почала працювати. Тоді не було достатньо інформації, тема жіночого футболу не була така розповсюджена. Команди з Полтави, Чернігова, Донецька, Коцюбинського, що під Києвом, тільки розпочали рух в жіночому футзалі, футболі в Україні. Я поспілкувався з цими тренерами й теж почав працювати в цьому напрямку. 

Згодом, була створена жіноча команда “Славутичанка”, яка брала участь в турнірах. Ми почали дізнаватись, де і з ким можна грати. Команду створили у 2002 році. Вже у 2004 році ми заявили свою команду вже в перші чемпіонати України серед дівчат, і  відразу виграли дитячий чемпіонат. 

Згодом, у 2002 році, була створена жіноча команда “Славутичанка”, яка вже брала участь в турнірах. Ми почали дізнаватись, де і з ким можна грати. У 2003 році за підтримки місцевої влади було відкрите відділення жіночого футзалу у комплексній дитячо-юнацькій спортивній школі. Туди відразу прийшло близько 40 дівчат. Всі були здивовані, що так багато зацікавлених. Так поступово Славутич ставав одним із центром розвитку, приймав практично усі дитячі чемпіонати, а дорослих тоді ще не було. Вже у 2004 році ми заявили свою команду на Чемпіонат України серед дівчат, і відразу виграли Чемпіонат України з футзалу серед дівчат 1992-1993 року народження.

Паралельно батьки виступили ініціаторами створити громадську організацію футбольний клуб «ОЛІМП».

Ми є постійними учасниками чемпіонатів України серед дівчат. Коли дівчата підросли, вони вже почали грати серед дорослих спочатку в Чемпіонаті України серед жіночих команд першої ліги. І ось у минулому, 2022 році, ми вже грали у вищій лізі.

Тобто вже 20 років ви є амбасадором жіночого футболу України. Які останні досягнення ви можете виділити серед ваших підопічних? 

У нас є дівчатка, які зараз грають в національній збірні України, у молодіжних збірних,  в командах вищої ліги, у футзалі, футболі. Після 11 класу вони йдуть в професійні команди, які є, як правило, зараз тільки у великих містах, тому що там є більше фінансування та підтримки клубів, більше меценатів, вищі навчальні заклади. 

До речі, одразу троє моїх вихованок минулого року з командою університету ім. Михайла Драгоманова стали срібними призерами Чемпіонату світу серед студентів.

Приємно, що є організації такі як ФАСК, а також тренери та клуби в Україні такі як “БУДСТАР” чи КНУ ім. Шевченка та інші, які дають можливість дівчатам грати вже на новому рівні та переймаються проблемами жіночого футзалу. Думаю сьогодні це неймовірно важко забезпечувати існування таких команд, тож сподіваюсь, що з часом таких клубів і тих хто готовий буде їх фінансувати і тренувати ставатиме все більше.

У 2021 році у Славутичі стартувала всеукраїнська благодійна програма «Спортивний наставник». Вперше за всю історію програми учасниками ініціативи стали виключно дівчата. Розкажіть про їхні результати.

Так, ця група була розрахована на підтримку дітей із вразливих категорій. Футбольний клуб існує за рахунок або меценатів, або членських внесків. Але для багатодітних, малозабезпечені сімей, це є проблема, немає можливостей покрити всі необхідні витрати. Тобто проблема в придбанні екіпірування, та коштів на виїзди на турніри.

Тож діти з різних причин згодом переставали тренуватися. А от саме благодійний фонд нам дуже допоміг. Була група з 15 дівчаток з багатодітних сімей.  Батьки були щасливі, діти щасливі. Вони були екіпіровані, могли виїжджати на змагання. Вони дійсно зацікавилися, це потужно пішло і ці дітки показували дуже класні результати і продовжують їх показувати. Вони зараз продовжують займатися, тому що ми змогли їх змотивувати.

Але дітям потрібна постійна підтримка, як фінансова, так і моральна. Особливо для соціально вразливих категорій. За підтримки цієї благодійної програми та команди фонду діти відчували себе на рівні з усіма.

Перший рік, коли почали тренуватися, вже були результати. А на другий рік співпраці з фондом, у 2022 році, ми трьома командами грали в чемпіонаті України з футзалу серед дівчат у трьох вікових категоріях, доросла команда грала у вищій лізі Чемпіонату України. Хоча це були дівчата 10-го, 9-го класу, це не завадило їм змагатися з спортсменками високого класу. За результатами дитяча команда була призером чемпіонату України. Середня вікова категорія – стали срібними призерами серед дитячих команд вищої ліги.

Зараз ви скількох дівчат тренуєте?

Зараз в нас в клубі займається майже 50-60 дівчат різного віку – від 6 і до 17 років. Для невеличкого містечка це досить велика цифра.

Раніше батьки боялись, що “футбол – це не для дівчат”. Тому потрібно більше комунікувати про гендерно-рівні підходи у спорті, показувати суспільству та говорити з батьками, пояснювати їм позитивний вплив спорту, наводити приклади успішних історій дівчат, розвитку карʼєри. Особливо, коли дитині це подобається.

Футбол чи футзал?

Ми більше займаємося футзалом, тому що він потребує менше фінансових вкладень, а  футбол – більшого фінансування. Для футзалу достатньо складу команди 10 – 12 граців, то для футболу –  18 – 20. Їх потрібно одягнути, взути, нагодувати, поселити, потренувати, тобто є більше викликів та проблем. Тому ми більше схиляємось до футзалу.

До того ж, футзал – це невеликий зал, його обслуговування займає менше затрат, тому що великий стадіон обслуговувати в 10 разів важче.

У наступній частині інтервʼю з Володимиром Панченком читайте про те, які існують стереотипи та виклики у жіночому футболі. Вже зовсім скоро на нашому сайті. Не пропустіть!