Як минає день спортсменок із артистичного плавання: інтервʼю з синхроністками сестрами Алексіївими
“Балет у воді” або артистичне плавання (нова затверджена FINA у 2017 році назва; попередня назва — синхронне плавання) — водний вид спорту, пов'язаний із виконанням у воді різноманітних фігур під музику. Це один з найбільш витончених та елегантних видів спорту.
Хоча все виглядає легко й невимушено, спортсмени багато тренуються, отримують велике фізичне навантаження, мають бути витривалими, гнучкими та артистичними.
United by Sport поговорив зі спортсменками – Мариною та Владиславою Алексіївими – про початок спортивної карʼєри та секрети артистичного плавання.
Фото пресслужби Федерації України з синхронного плавання
Українські професійні плавчині-синхроністки, бронзові призерки літніх Олімпійських ігор у Токіо, чемпіонки світу та чемпіонки Європи розповіли багато цікавого та неочікуваного про цей вид спорту. Більше – читайте у першій частині матеріалу.
Від дитинства до сьогодення – як почався шлях у артистичному плаванні
Чому саме синхронне плавання? І як ви до цього прийшли? Як все починалося? Чому саме це?
Марина: Ми з дитинства займалися спортом. Батьки спочатку нас віддали на плавання. Потім на художню гімнастику і водне поло. Згодом, нам запропонували спробувати синхронне плавання, хоч ми взагалі не розуміли, що це за вид спорту. Ми близнючки і нам кажуть, мовляв, де ви були так довго? Це ж ідеальний вид спорту для нас. Нам одразу дуже сподобалося і так ми і залишились.
Скільки вам тоді було років?
Марина: Майже десять. Це вважається трохи пізнувато, тому що треба було починати раніше, як правило у 5 років. Але так як ми вміли вже плавати і були гнучкі, залишалося лише технічно наздогнати дівчат, щоб вийти на один рівень з ними.
Хто вас мотивував в дитинстві?
Влада: Нам подобалось, що ми не сидимо під під'їздом на лавочці, як робили наші однолітки. Ми бачили, чим вони займаються, коли ми приходили з тренування. Нам подобалося наше активне життя. Ми постійно були зайняті.
Марина: Зайняті і виснажені (сміється).
Влада: Тренування, школа тренування. Потім додому, щоб зробити уроки. Але нам все це подобалося.
Фото пресслужби Федерації України з синхронного плавання
У вас батьки в цьому підтримували повністю?
Влада: Більш за все нас підтримували батьки. Ми тренувалися з дівчатками зі старшої збірної, ми на них дивились і теж хотіли бути, як вони. Коли ми лише розпочинали, вони для нас були такими дорослими. На той час їм було десь 25-28 років. Зараз у нас у збірній дівчаткам по 16-17 років, склад дуже омолодився.
Загалом зараз вже набагато менше людей займається синхронним плаванням, набагато менше діточок приходить. Сильно на це вплинула війна, багато дітей виїхали з країни, також проблема полягає у тому, що в Україні немає у достатній кількості басейнів та належної інфраструктури для занять синхронним плаванням.
Як минає день спортсменок із артистичного плавання
А які у вас були складнощі на шляху?
Марина: До Олімпіади було все чудово. Поки її не перенесли на рік через COVID. В такі моменти думаєш, мовляв, я так довго до цього йшла і тепер ще рік потрібно чекати та тренуватися.
Найскладніше те, що у нас дуже довгі тренування, бо включають в себе і акробатику, плавання, і хореографія, балет, пілатес. Також паралельно з цим ми навчалися в інституті, все це важко було поєднувати. Але все одно, ми завжди знаходили вільний час, щоб кудись сходити, щось подивитися, навіть у теж саме кіно.
А що найскладнішого у синхронному плаванні? Розкажіть детально про ваше тренування. З чого це складається? Як до такого прийти?
М: Перше тренування починалося з 8 ранку до 12 години. Потім перерва на годину і знову тренування. Загалом у нас 5 було програм (дует технічний та довільний, акробатична, технічна і довільна групи) – на кожну відводилося по годині. Тренування в залі у нас майже кожен день, обов'язково силові тренування і елементи хореографія чи акробатики. Також була йога. Але для нас тренування у воді легше, ніж тренування в залі.
В: Кожен день різні тренування. Не буває однакового.
М: І потім пророблюємо спеціальні синхронні елементи на суші руками та ногами. Після переносимо все це на воду і виконуємо їх ногами. А взагалі ми рахуємо на своїй “щотці”, під музику.
Важливо, що треба запамʼятовувати багато рухів і щоб це було синхронно. Потім є три години, щоб це все запам'ятати, не плутати. Треба дуже багато думати.
Як ви придумуєте свої рухи?
У всіх країнах зараз дуже схожі правила та елементи звʼязок, але різні постановки. За них ставлять найбільше балів. Всі знають, які елементи “найдорожчі”, тому їх спеціально тренують і зараз більшість виступів схожі та з однаковими рухами. Ніхто не хоче робити “дешеві”, але теж гарні елементи, і отримати за них мало балів. Також на бали впливає те, у якій ти звʼязці їх продемонстрував – першій, другій чи третій.
А можна якийсь елемент придумати?
Та можна, але за нього буде нуль балів. Просто буде гарно. І все. Хоча раніше так і було, до введення нових правил (нові правила у синхронному плаванні з’явилися у 2023 році). Колись треба було придумувати щось оригінальне, незвичне, ексклюзивне. А зараз такого нема. У тебе просто є таблиця елементів, які ти вивчаєш і потім просто їх робиш. А раніше треба було креативати А зараз це все не оцінюється, тому всі стали робити однаково.
“Не поїдемо туди, де будуть росіяни”: що змінила війна
Як змінилося ваше спортивне життя після початку повномасштабного вторгнення?
Марина: У середині лютого ми командою збиралися на тренувальний збір до Туреччини. Але як тільки розпочалася повномасштабна війна, завдяки президенту нашої Федерації Ігорю Лисову, ми всі виїхали з Харкова до Італії. Там нас на пів року прийняла місцева Федерація. Було морально важко, ми вперше так довго не бачилися з батьками. У всіх дівчат була сильна депресія, але тренери нам сказали, що ми маємо зібратися і продовжити через свої виступи нагадувати світу про Україну.
Потім відновилися тренування, ми розпочали підготовку до чемпіонатів світу та Європи. У нас у всіх було спільне бажання виступити якомога краще і гідно представити свою країну. Також користуючись нагодою, ми максимально намагалися давати інтерв’ю міжнародним мас-медіа, де доносили інформацію, що насправді відбувається в Україні, у нашому рідному Харкові. Показували відео. Був випадок, коли японські журналісти під час інтерв’ю розплакалися.
На першому старті у Франції нас не було. Ми сказали, що не поїдемо туди, де будуть росіяни. Потім міжнародна федерація їх відсторонили і ми продовжили виступати. У серпні 2022 року ми повернулися до України і досі продовжуємо тут тренуватися. Попри все краще жити в Україні, ми в цьому вчергове переконалися.
У другій частині інтервʼю з сестрами-синхроністками читайте про підготовку до Олімпіади, стан синхронного плавання в Україні та курйози під час змагань. Не пропустіть!
Тим часом, підписуйтесь на соцмережі ГО "United by Sport", там багато цікавого та корисного! Наша організація сприяє фізичній активності та спорту для всіх верств населення, попри фізичні здібності або матеріальні можливості.