• EN

  • icon

    UA

  • EN

  • icon

    UA

Про стереотипи та виклики у жіночому футболі: інтервʼю з тренером Володимиром Панченко

Про стереотипи та виклики у жіночому футболі: інтервʼю з тренером Володимиром Панченко

У світі футболу, де чоловічі команди завойовують підтримку та славу, жіночий футбол лишається непомітним і часто зіштовхується зі стереотипами та викликами. Для кращого розуміння цієї сфери спорту та її потенціалу, United by Sport провів інтерв'ю з визнаним тренером Володимиром Панченком – головою Ради СЗГО футбольного клубу “Олімп”, тренером вищої категорії з футзалу КДЮСШ міста Славутич, який поділився своїми думками про розвиток жіночого футболу, стереотипи, що йому притаманні, та важливі виклики, які стоять перед цим видом спорту.

До слова, читайте першу частину інтервʼю про те, як зароджувався жіночий футбол в Україні за цим посиланням.

Кажуть, що є багато стереотипів, що футбол – це нібито не жіночий спорт. Чому вони досі існують? Чому батьки навіть часом бояться відпускати дівчат на футбол? 

Найбільша проблема – це брак інформації. Зараз сучасне покоління більше сконцентроване на інтернет-ресурси. А раніше через те, що не було інформації, люди приймали рішення так, як вони звикли мислити, бачити у кіно. Однак вплив цього, вплив думок більшості суспільства – це 50% роботи. Але інші 50% – це все ж таки робота тренера. 

Тобто якщо тренер виховує спортсменку, то він виховує її як дівчинку. Тобто є спеціальні вправи, які можна давати хлопцям, але не можна давати дівчатам. Потрібно враховувати, щоб правильно розвивалась м'язова структура і дівчата “не перетворювались на хлопців”. Навіть присідання потрібно робити правильно. 

Але ж у батьків досі залишаються стереотипи. Коли зараз приходить дитина віком 5 класу, ти бачиш, що в неї талант, і питаєш батьків, де ви були раніше. Вони кажуть, що боялись, тому що “футбол – це не для дівчат”. Тому потрібно більше комунікувати про гендерно-рівні підходи у спорті, показувати суспільству та говорити з батьками, пояснювати їм позитивний вплив спорту, наводити приклади успішних історій дівчат, розвитку карʼєри. Особливо, коли дитині це подобається.

Наприклад, коли розпочалась війна, у нас частина дівчат виїхала за кордон разом з батьками, і там продовжили тренуватись. Це і Фінляндія, Франція, Литва, Угорщина, Чехія. Коли я спілкуюся зі своїми вихованками, з різних питань, то вони говорять, що там жіночий футбол розвинений набагато більше, в тому числі інформаційно. У нас тренери ідуть набирати дітей по школах, шукають охочих, то там немає таких проблем, там батьки самі дітей приводять у футбольні та інші секції. 

Зараз у нашій школі теж трохи покращується ситуація з набором, тому що батьки Славутича вже інформаційно знають, бачать, чують і розуміють ті плюси, які несе спорт в житті дитини, особливо зараз, та особливо для дівчат, чиє ментальне здоровʼя дуже потребує підтримки.  

Як ви думаєте, що можна зробити в Україні, щоб покращити позитивне розуміння і сприйняття, щоб батьки самі проводили дітей, а не тренери клопітливо шукали та запрошували ? 

Як тільки буде система, тоді все почне трошки змінюватися. Хлопців батьки самі приводять, вони зацікавлені в розвитку та соціалізації через футбол, та і позитивних прикладів саме через поширення інформації набагато більше. 

Крім цього, чемпіонати України, прем'єр-ліги серед чоловіків транслюють по телебаченню. Але чемпіонат України серед жіночих команд транслюється тільки в YouTube. Кожну команду зобов'язали транслювати, але вони транслюють тільки на такому ресурсі, де не потрібні ніяких фінансових вкладень. 

Кількість переглядів чоловічого футболу і жіночого дуже відрізняється. Тому там різні заробітні плати у гравців і інші бенефіти. Тому треба поширювати обізнаність про жіночий футбол серед батьків та населення. Все ж розпочинається саме з того, щоб розпочати, зробити старт. І після цього знайдеться багато людей, які захочуть увійти у світ жіночого футболу. 

Проблема в тому, що не вистачає кваліфікованої підготовки тренерів, зацікавлених батьків, вони не знають про подальші можливості для своїх дітей. Наприклад, за кордоном розуміють, якщо дитина потрапляє в команду, то в неї є можливість навчатися у вишах безплатно, чи в коледжі. 

У нас є проблема не тільки батьків, а є проблема саме і в нашій галузі спорту й освіти загалом. Якщо звернуть увагу на цей напрямок, то почнуть відкриватися додаткові відділення, з'являтиметься більше кваліфікованих вмотивованих тренерів, адже від тренера залежить підготовка дівчат. Знову ж таки, потрібно проводити турніри, надати екіпірування, інвентар і так далі.

Тобто бракує інфраструктури, системи й залучення держави, на вашу думку? А які ви бачите на основі цього перспективи розвитку жіночого футболу, футзалу в Україні? 

Так. Якщо буде все продовжуватися та такому ж рівні, ми не будемо рости, ми будемо на одному місці. Рости можна зараз хіба на ентузіазмі тренера. Якщо, умовно, забрати фактор тренера, то я думаю, що тут все просто, на цьому все закінчиться. 

Тобто від тренера дуже багато чого залежить? 

На сьогоднішній момент 90% усього  лежить на плечах та мотивації тренера, але хотілося б, щоб  від тренера залежало 50% максимум, тому що більша частина уваги, а  саме: знайти кошти – це є проблема, яку розвʼязують тренери. 

Уявім ситуацію, ніби все забезпечення, є екіпірування та обізнаність. Як власне заохочувати дівчат, підвищити їхні інтереси в футболі? 

Їх тоді не потрібно буде заохочувати, їх потрібно буде тоді тільки відбирати, тому що наплив дітей буде такий великий, що вже потрібно буде комусь відмовляти. Це, на мою думку, з ймовірністю 90%. 

Тоді діти самі будуть горіти цією ідеєю. Я це і зараз бачу. Тренер тут основна рішуча сила, тому що якщо тренер навчить, натренує, знає, де правильно розподілити кошти.

Хто такий гарний тренер?

Фінансова частина дуже важлива, але навіть якщо є забезпечення, але навіть це не гарантія гарної та якісної гри. Повинна бути підготовка. Це все лежить у роботі тренера. Яким має бути хороший тренер?

Жоден тренер не розкриє свої секрети, свою систему. На мою думку, тренером можна вважати тільки того, який зміг побудувати саме систему, тобто попрацювати з дітьми, підготувати, довести до рівня дорослого футболу. Тільки тоді можна вважати, що це тренер. Вони знають психологію, в них є структура, система. 

Але всі люди різні, є різна підготовка. Як правило, коли тренер приходить після університету, з самого початку, тоді він починає розуміти всю суть проблеми, звертається за допомогою, аби розвивати дитячий спорт. 

Які ви використовуєте підходи до роботи, як підтримуєте психологічний клімат в команді? У кожного тренера вони різні, індивідуальні?

Інформацію про підходи до роботи, що і як правильно робити, тренувати, як правило,  дають тренери тільки тоді, коли вони закінчили свою спортивну кар'єру, написали свої матеріали. Зараз технології змінюються, все залежить від досвіду. Всі тренери, які тренують зараз, мають реальні напрацювання, свої схеми, свої механізми.

Є тренери, які виховують жорстко, і в них є результат. А є тренери, які, наприклад, використовують тільки “пряник”, тільки хвалять, люблять своїх спортсменів. І в них все виходить. Тому якоїсь такої загальної формули немає. Ви правильно сказали про індивідуальний підхід кожного тренера. Все залежить від умов тренувань, населеного пункту. Тут є мільйон факторів. 

Давайте на останок коротенький бліц. Ми зібрали деякі тези та стигми з інтернету. Поговоримо, що з них правда, а що – міф.

Перше,  багато хто каже, що футбол – це начебто “чоловічий вид спорту”. 

Ні, звичайно. 

Будь-який жіночий колектив, навіть спортивний, – це місце для конфліктів. 

Всі колективи – це місце для конфліктів, неважливо, це жіночий чи чоловічий. Тому що слово колектив означає, що там зібралися люди різного характеру, з різними думками й абсолютно різними точками зору. Якщо в колективі всі думають однаково, мислять однаково – це колектив роботів. У будь-якому колективі, якщо він розвивається, там будуть конфлікти, як в будь-якій сім'ї. 

Конфлікт – це коли людині щось не подобається і вона може про це сказати. Якщо людина не може сказати, то це не спортсмен. 

Ще чули, що гімнастки або танцюристки більш жіночні, ніж футболістки. Наскільки це правда? 

Це залежить від того, хто як може описати слово жіночність. Якщо ви подивитесь на наших спортсменок, то вони нічим не відрізняються від гімнасток. Звісно, гімнастика – це гнучкість, вони тренуються по два рази в день, 7 разів на тиждень, щоб бути гнучкими. Знову ж таки, все залежить від того, хто і як розуміє слово “жіночність”. 

Ви праві, що жіночність для кожного різне поняття. І останнє, кажуть, що жінки менш витривалі в спорті, що вони ”слабші гравці”.

Спірне питання стосовно витривалості. Знову ж таки, все залежить від рівня підготовки. Буває таке, що, наприклад, чоловік може бути менш витривалим, бо він менше тренований. Може бути більш витривалим, бо він більш професійно займається 

Дайте пораду тим дівчатам, жінкам, які хочуть займатися спортом, але підпадають, ведуться на ці всі стереотипи. 

Для того, щоб зрозуміти, треба спробувати. Спробуйте, а потім зробіть висновки. І важливо потрапити до свого тренера, особисто свого. Тому що всі тренери бувають для когось хорошими, а для когось поганими. Тому якщо кожен знайде особистого тренера і спробує, тоді тільки можна зробити якісь висновки.